І очі в неї не прості -
По особливому красиві,
У них мелодія душі,
ЇЇ забути не можливо

Ти скажи мені
Хто для тебе я?
Чи просто так
Зманила мене?

У небі зірка є одна -
По особливому прекрасна!
Зорею стати хочу я,
Що б її міцно обійняти

Ось ти ось ти тут
Майже біля мене
Ще один лиш рух
Лети в моє небо…. лети

Ось ти ось ти тут
Майже біля мене
Ще один лиш крок…
І ти в моєму… небі

Залишся сьогодні ще трішки на довше
Будем споглядати зірки в небесах
Дивися як світить на заході сонце
Хоч майже сховалось воно у горах

А твоя усмішка, тепліша за сонце,
Мене зігріває у вітряний день.
Не йди, залишись ще на мить, чи надовше
Важливим, насправді, є кожен момент

forPost - Мости (акустично)

Усе з собою забера:
Твої печалі та недолю,
І ті приховані слова,
І дивні сни, не кольорові,
В яких давно уже нема
Ні тих пісень, ані любові,
Ані удаваної волі,
Та і спокою вже нема…

На ранок тиша, жодних сліз,
Порожнє ліжко у кімнаті.
Холодний чай і ти на біс
Виконуєш вчорашнє паті.
І хоч давно уже захрип
Твій голос змучений піснями,
Ти вкорте шепчеш: повернись,
Забудь про все і випий кави…

Кориця, перець та ваніль,
Без цукру, адже ти так любиш,
І ароматом повниться постіль…
Давай сьогодні ти у мене будеш
Шукати зорі, мрії, і чарівні сни,
Палкі і терпкі поцілунки…
А потім взяти й утекти
Неоплативши всі рахунки

Знову дощ за вікном
Я вже певне не засну
А ти стоїш і мокнеш знов
Не робиш крок з ілюзій сну

І як ще бути нам у двох
Або спалити все до тлу
Час cподівань проходить повз
Навіщо жити не збагну

Але ми cпалили всі мости
Але ми не знали де себе знайти
Але ми cпалили всі мости
Але ми …

А ти стоїш і мокнеш знов
Каплі стікають по чолу
Хитає вітер листя мов
Шепоче ніжно “не пущу… тебе…”

І бачу блиск я в твоїх очах
Він не сховає твій сум і страх
Життя кроїться на шматики
Та сил нема щоб утекти

Та знову дощ за вікном
І я вже точно не засну
Бо ти стоїш і мокнеш знов
А я тебе лиш одну люблю

Вітер мрій летить у даль
Він проганяє всю печаль
Кольором сни
Наповнені знову

Але ж ти не сон
Існуєш ти
Але я немов
Знову без мети

Твої думки сховались десь
Штурмую замки з піднебесь
Вірити дням
Надалі неможу

Бачу я пустелю слів
Може щось не зрозумів
Прірву очей
Здолати неможу

Але ж ти не сон
Але не поряд ти
Між нами мов
Прірва пустоти

І хай горить пустеля слів
І хай я щось не зрозумів
І хай кричать твої вуста
Що я не той, а ти не та

Але ж ти не сон
Існуєш ти
Але я немов
Знову без мети

Ось вона, перед тобою
Ти боїшся підійти
Ти б забрав її з собою
А боїшся слова ні

Ось вона, перед тобою
Ти боїшся підійти
Ти б забрав її з собою… ти

Як її звати ти не знаєш,
Зустрілись випадково ви,
Та ти вже певний, кохаєш,
І вдячний світу за ліфти

Ось вона, перед тобою
Ти боїшся підійти
Ти б забрав її з собою
А боїшся слова ні

Ось вона, перед тобою
Ти боїшся підійти
Ти б забрав її з собою… ти

Минають ночі й довгі дні
Та бачиш обрах її уві сні
Мов марево прекрасні очі
Спокою не дають тобі

Ти вже давно помітив очі,
Ті очі, що тобі мовчать,
Ти вже її так сильно хочеш,
Про де що дивне запитать.

Ліфт зупиняться, вона виходить
Сон обривається і бачиш ти:
Життя минає поки ти в тривозі
І шанс втачаєш завжди мовчки ти

А сніг так холодно лежить
І тобі мовчки шепотить
Про світ байдужого життя -
Де є ти, мене нема.

А сніг собі так тихо йде,
Як сльози котяться щокою,
Зима спокійно ніжно ллє
Холодний сніг на нас з тобою.

Ти мрієш про нове і’мя,
Переписати півжиття.
Твої сліди зима вкраде,
І не побачу вже тебе.

А сніг собі так тихо йде,
Як сльози котяться щокою,
Зима спокійно ніжно ллє
Холодний сніг на нас з тобою.

Порозкидала сніг зима,
А ти гуляєш знов одна,
Не помічаєш, що є я,
І топиш в горі почуття…